Disadvantages of public health insurance in Poland

We will try to understand how right one or the other is on the example of the health care system of the Republic of Poland, based on the model of insurance medicine.

According to Article 68 of the Constitution, all citizens of Poland have equal access to health care paid for by the state.

At the same time, the source of financing for such assistance is the National Health Fund, which is filled with insurance premiums of citizens in the amount of 9% of their income.

This does not apply to narrow-profile medical services such as ambulance, the costs of which are fully covered from the state budget.

However, despite the presence of a health care fund and protected budget items, Polish medicine has been experiencing systemic funding difficulties for many years.

Public spending on health care in the Republic of Poland remains one of the lowest among the countries of the European Union.

For example, according to the Eurostat agency, in 2017 the state spent only 4.7% of GDP on healthcare, while the average spending in the EU countries was 7%.

Such numbers negatively affect patient safety and lead to systemic problems in the public sector of medicine, which in turn contributes to:

• reducing the availability of inpatient treatment;

• increase in queues and waiting times;

• lowering the quality of medical services and reducing their range;

• an increase in the number of complications and deaths.

The chronic underfunding of the industry leads to a decrease in wages and a drop in the prestige of the medical profession and, as a result of these problems, to a mass exodus of qualified medical personnel abroad.

The shortage of doctors of certain specialties due to existing restrictions on admission to specialized universities can also be attributed to the personnel problems of the Polish health care system. This has led to the fact that there are only 2.2 doctors per 1,000 people. While in the EU this indicator is at the level of 3.4.

Thus, the health care model in Poland needs to be reorganized and abandoned old and inefficient approaches to managing the industry.

The development of an excessive network of small non-competitive hospitals should be completely abandoned, and the organizational and legal form of medical institutions should be reviewed.

Про те, наскільки мають рацію ті чи інші спробуємо розібратися на прикладі системи охорони здоров’я Республіки Польща, заснованої на моделі страхової медицини.

Відповідно до статті 68 Конституції, всі громадяни Польщі мають рівний доступ до медичного обслуговування, яке оплачується за рахунок держави.

При цьому джерелом фінансування такої допомоги виступає Національний фонд охорони здоров’я, який наповнюється страховими внесками громадян у розмірі 9% їх доходу.

Це не стосується вузькопрофільних лікувальних служб, таких як швидка допомога, витрати на які повністю покриваються з державного бюджету.

Однак, незважаючи на наявність фонду охорони здоров’я та захищених статей бюджету, польська медицина протягом багатьох років зазнає системних труднощів із фінансуванням.

Державні витрати на охорону здоров’я в Республіці Польща залишаються одними із найнижчих серед країн Європейського Союзу.

Наприклад, за інформацією агентства «Євростат», у 2017 році держава витратила на медицину лише 4,7% від ВВП при середніх витратах по країнах ЄС 7%.

Такі цифри негативно позначаються на безпеці пацієнтів і ведуть до системних проблем у державному секторі медицини, що сприяє:

• зниження доступності лікування у стаціонарних умовах;

• збільшення черг та часу очікування;

• зниження якості медичних послуг та скорочення їх асортименту;

• збільшення кількості ускладнень та летальних випадків.

Хронічне недофінансування галузі веде до зниження заробітної плати та падіння престижу професії лікаря та, як наслідок цих проблем, до масового виїзду кваліфікованого медичного персоналу за кордон.

До кадрових проблем польської системи охорони здоров’я також можна віднести дефіцит лікарів певних спеціальностей через існуючі обмеження прийому до профільних ВНЗ. Це призвело до того, що на 1 тис. населення припадає лише 2,2 лікарі. У той час як у ЄС цей показник становить 3,4.

Таким чином, модель охорони здоров’я у Польщі потребує реорганізації та відмови від старих та неефективних підходів до управління галуззю.

Слід повністю відмовитися від розвитку надмірної мережі невеликих неконкурентних лікарень та переглянути організаційно-правову форму медичних закладів.

О том насколько правы те или другие попробуем разобраться на примере системы здравоохранения Республики Польша, основанной на модели страховой медицины.
Согласно 68-й статье Конституции, все граждане Польши имеют равный доступ к медицинскому обслуживанию, оплачиваемому за счет государства.

При этом источником финансирования такой помощи выступает Национальный фонд здравоохранения, наполняемый страховыми взносами граждан в размере 9% от их дохода.

Это не касается узкопрофильных лечебных служб таких, как скорая помощь, расходы по которым полностью покрываются из государственного бюджета.

Однако, несмотря на наличие фонда охраны здоровья и защищенных статей бюджета, польская медицина на протяжении многих лет испытывает системные трудности с финансированием.

Государственные расходы на здравоохранение в Республике Польша остаются одними из самых низких среди стран Европейского союза.

Например, по информации агентства «Евростат» в 2017 году государство потратило на медицину только 4,7% от ВВП при средних расходах по странам ЕС 7%.

Такие цифры негативно сказываются на безопасности пациентов и ведут к системным проблемам в государственном секторе медицины, что в свою очередь способствует:

• снижению доступности лечения в стационарных условиях;

• увеличению очередей и времени ожидания;

• снижению качества медицинских услуг и сокращению их ассортимента;

• увеличению количества осложнений и летальных случаев.

Хроническое недофинансирование отрасли ведет к снижению заработной платы и падению престижа профессии врача и, как следствие этих проблем, к массовому выезду квалифицированного медицинского персонала за границу.

К кадровым проблемам польской системы охраны здоровья также можно отнести дефицит врачей определенных специальностей из-за существующих ограничений при приеме в профильные ВУЗы. Это привело к тому, что на 1 тыс. населения приходится только 2,2 врача. В то время как в ЕС этот показатель находится на уровне 3,4.

Таким образом, модель здравоохранения в Польше нуждается в реорганизации и отказе от старых и неэффективных подходов к управлению отраслью.

Следует полностью отказаться от развития избыточной сети небольших неконкурентных больниц, и пересмотреть организационно-правовую форму медицинских учреждений.